Найціннішими вважались великі перлини, що добували в Перській затоці. Її називали Гурмижським морем, а звідси й “гурмижські”, “бурмицькі” перлини. в Україну їх завозили через Кафу (тепер Феодосія).
Перлини невеликого і середнього розміру збирали в місцевих ріках. Дрібні перлини продавали на вагу, а великі – поштучно.
“Монисто перлове”, “маниста жемчужная” складалось з п’яти, десяти і більше низок. Частіше носились облягаючи шию або спадали на груди.
У низках укладались перлини одного розміру або дрібніші перенизувались із більшими. Інколи перлиновими намистинами доповнювали низки прикрас з коралу.
У часописі “Киевская старина” 1888 р. є згадка про те, що дочка гетьмана Самойловича мала у своєму приданому перлову прикрасу з п’яти намист і 55 низок перлів більшого, середнього і меншого діаметрів. А в комплектах прикрас таких шляхтянок, як Софія Острозька, Беата Острозька та Раїна Вишневецька були довгі намиста з перлів, які трьома чи п’ятьма низками спадали на грудях.
Перлове намисто було дуже модним у колах шляхти та міщан. Однак стало популярним й у сільському середовищі. Не завжди носили саме натуральні перли, часто це були більш доступні імітації зі скла. Селянки надзвичайно вміло поєднували їх з кораловими намистами.
Цінуючи природну красу перлів їх також наділяли лікувальними та символічними властивостями. Перли асоціювали з чистотою, вірністю, невинністю та очищуючими слізьми.
